З сусідноього форуму, читав і плакав...
Був в гостях у тещі з тестем, три дня мене годували і поїли, а в туалет по великому, якось соромився сходити. Вранці перед автобусом, тесть наливає мені сто грам і дає закуску, квашену капусту, змусив мене цілу миску з'їсти, каже, мовляв дуже корисно, організм з бодуна очищає, коли додому приїдеш, будеш як немовля себе почувати. Бурчати в животі почало вже по дорозі на автовокзал... Не витримав і трохи бзднув в тестя в машині - сморід такий пішов, що теща на задньому сидінні свідомість втратила, не думав, що вона слабенька така. Тесть за кермом, почав хапати повітря як риба, зупинилися, відкачали тещу, вони з тестем дивляться на мене круглими очима, мені соромно, що піпєць. Тесть і каже, ти більш в машині не вздумай перднути, мені свідомість за кермом ніяк втрачати не можна. Їдемо далі, мовчимо, я з останніх сил терплю, щоб не бзданути, хоча довбана капуста організм вирішила видно конкретно очистити, срати захотілося так, що ледве встиг "булки" стиснути, щоб не обісраться. Через те, що приводили тещу в свідомість, приїхали до автобусу в останній момент, застрибнув я в автобус, сів на заднє сидіння, а перднути хочеться, що піпєць.
Ну я так подумав, що автобус великий, бздону легенько, може ніхто і не помітить, але трохи не вийшло - дав так, що від смороду, трохи сам свідомість не втратив. Народ в автобусі почав озиратися назад, я сиджу морожусь, сам пальцями ніс закрив, типу - не я зовсім бзданув, а сам відчуваю, що почервонів. Тут знову, наступна хвиля йде, живіт різко заболів, думаю треба ще трохи пукнути бо кишки зараз полопають і тільки я розслабив "булки" - все, відчуваю що сру в штани і зупиниться вже не можу. Зловив себе на думці, що чи не це часом мав на увазі тесть, коли говорив, що "будеш відчувати себе як немовля", та піпєць, перший раз в житті обісрався, та ще в автобусі, та ще літом. Світлі джинси, вже відчуваю промокли, сморід такий пішов по автобусу, що народ розплакався, тут і водій вже кричить, що мовляв - хлопці, кінчайте бздіти, я в такій "газовій камері" автобус вести не можу!!!
Тоді якийсь мужик кричить водієві, що мовляв, тут по ходу в автобусі - хтось ВСРАВСЯ!!!
Я сиджу весь червоний вже як рак, відчуваю швидке моє викриття, так як той мужик вже почав йти по салону і винюхувати, хто в автобусі обісрався. Підходить до мене, дивиться на мене круглими очима і кричить, що мовляв - ось знайшов, ось він обісрався і тицяє на мене пальцем. Що у нас за народ? Всі моментально розвернулися, треба ж подивитися...
Мені так соромно ще в житті не було, автобус зупинився, народ не перестає на мене дивитися, відкриваються задні двері і я нагнувши голову вискакую з автобуса і коли проходить перший шок, то розумію, що висадили мене в центрі великого села, народу купа кругом, я бігом присів, щоб не видно було що я обісрався і думаю, що тепер далі робити... Сиджу, типу шнурки зав'язую, а сам по сторонам дивлюся, де б помитися, дивлюся паркан гниленький, напевно старі живуть і як спринтер через паркан махнув. Хата ще напевно за царя будувалася, біля хати висять якісь штани і піджак, я їх бігом зняв, біля криниці бігом помився, речі свої там же сполоснув, але відіпрати не зміг, знайшов картату сумку, туди всі речі скинув, почав натягувати на себе поцуплені штани... Якщо пам'ятаєте, "спортивки радянські" з відтягнутими колінами і піджак на голе тіло накинув, так як теніску свою теж обісрав. В піджаку явно вже людей з десять померло...
Такий "фасон" я тільки в дореволюційних фільмах бачив. Глянув на себе: їй богу - бомжі краще виглядають, ще й штани короткі, придурок коротше "підстрелений". Вибіг я з двору і стою на дорозі "голосую", може хто то на попутці додому довезе. Народ на мене дивиться як на психічно хворого, та воно й зрозуміло, зовнішній вигляд сприяє цьому, зате не обісраний і то приємно.
Якийсь мужик на запорожці став, зглянувся і додому підвіз.
Забігаю я додому, а дружина тільки з роботи прийшла, як глянула на мене, ледь свідомість від мого "прикида" не втратила...
Сказав, що в калюжу впав і довелося переодягтися, тишком-нишком речі свої виправ. Вона відразу тещі з тестем подзвонила...
Не знаю, чи здогадалися вони про мої пригоди, але капустою мене до тепер більше не пригощають.
