стаття для газети "Мирів" (Немирівський р-н, Вінницька обл.)
Сім’я – основа державиДекілька століть тому, коли люди жили на землі, звичайна українська родина мала будинок достатнього розміру, гарний сад, галявину з альтанкою. Хоча жили в основному не досить заможно, проте кожний господар мав чим годувати свою родину, що вдягти, та де провести дозвілля. Адже той хто посадив добротний сад знав, що яка б економічна криза не трапилась – яблуня завжди дасть плоди, на городі виросте городина, а дитині є де погратися в садибі та на околиці. В XVІІ столітті частка міського населення становила менше 5%. На той момент життя в містах не було привабливим: тяжко працювати зранку до ночі, мешкати в 4-х стінах, в одній кімнаті всією сім’єю, їсти далеко не свіжу їжу, часто переїжджати з місця на місце, не маючи свого кутка – мало хто хотів. В міста подавались не від гарної долі.
За пару сотень років все змінилося – сільське населення з кожним десятиліттям скорочувалось, а міське – зростало. Також зменшувалась кількість дітей в сім’ї. Якщо ті що жили на землі – як і раніше мали багатодітну родину (6-12 дітей), то жителі міст мали 2-4 дитини.
Трохи статистики: міське населення з 1913 до 2012 р. зросло майже в 6 разів. В 1919 році Україна посідала 10 місце за численністю населення в світі, в 1960-тому ми були на 15-тому місці, вже зараз на 30-тому. Ось такі результати урбанізації - Україна вимирає. Масовими темпами.
Ті хто пам’ятають рекламу про 52 мільйони – нас давно вже не 52, і навіть не 50. З 1991 по 2012 роки ми втратили 6,5 мільйонів. Щоб було легше уявити цю цифру кількості жителів - за рік вимирає обласний центр, а за 3 роки – одна область України.
Парадокс: ми зараз маємо масу технічних речей, які полегшують нам життя, маємо звя’зок, доступну освіту, різні-різні можливості, але в порівнянні з пересічною родиною, яка жила пару сторіч тому – загальний достаток сучасної сім’ї в рази менший. Адже прогодувати та виростити хоча б 4-рьох дітей – не кожен чоловік може собі дозволити, на це зважуються одиниці. Звичайно причини в індустріалізації, а точніше в монетизації праці – коли людина в місті отримує в декілька разів більшу зарплату за один і той же виконаний об’єм робіт, ніж людина в селі.
Проте нажаль, більшість міських жителів (навіть заробляючи більше грошей ніж сільські жителі) – мають гірші умови життя, в першу чергу житлові. І якщо у вас нема родичів з корінних горожан – вам не пощастило. Мало хто може заробити на власну квартиру, хоча б однокімнатну. А що тої однокімнатної? Досить багато сімей економлять на їжі, а для когось купувати зіпсовані продукти – норма міського життя.
Звісно все залежить від людини, один проб’ється де б він не знаходився, інший – спасує перед труднощами. Але одне можна сказати точно – майбутнє нашої держави за багатодітними сім’ями і власне за сільськими жителями. Адже організувати простір для життя своєї сім’ї – в селі набагато легше, ніж в місті. Звичайно серйозною задачею стоїть питання заробітку, але це також можна вирішити.
Майже кожен сільський хлопець чи дівчина мріє жити в місті, і коли виростає - таки виїжджає жити зі свого рідного хутору, хоча б в село побільше. З села мріють податися принаймні в район. Районні жителі мріють як мінімум про обласний центр, а взагалі велике місто – саме те, що потрібно для щастя. Ось так проходила і проходить міграція населення в останні 100 років.
Проте в останнє десятиріччя з’явилася та почала зростати інша хвиля переселень – коли люди залишають міста та переїжджають жити в сільську місцевість. Як правило це люди з міст мільйонників, що зваживши всі плюси та мінуси життя в місті - обирають життя на власній землі, ніж у бетонній коробці. Погана екологія, шум, пил – стандартний супутник міського жителя. Додайте сюди житлові проблеми та ще масу інших, не досить приємних речей, від яких нікуди не дітися – ось вже життя в місті і не виглядає казковим. Особливо тим, хто народився та прожив там років 20-30 .
Процес йде по всій Україні, такі “нові переселенці” є і в нашому районі. Все почалось з того, що в село Салинці два роки тому приїхав на відпочинок Олег Міненко. Місця йому сподобались, не довго думаючи - вирішив переїхати сюди жити. Хоча до цього досвіду життя в селі не було (працював військовослужбовцем), молоток та інші інструменти в руках тримав не раз, отже розсудив, що не пропаде. Купив недорогу хатину і поступово доладнував, щоб можна було пристойно жити. Заробіток не забарився – потрібні були працівники на будівництві в цьому ж селі.
Звісно, людина - соціальна істота, в Салинцях мало навіть людей 40-50 років, а кому в районі 30-ти – так взагалі по пальцях. Молоді всі повиїжджали, залишилися в основному бабусі і дідусі. Хотілося спілкування з людьми приблизно твого віку. Перший рік облаштовувався, а потім став активно звати до себе погостювати друзів та і просто знайомих. Так село Салинці обзавелося ще двома сім’ями. Подали оголошення в інтернеті – хто хоче виїхати з міста, бажано веде тверезий спосіб життя, не боїться труднощів – приїжджайте в наші краї на декілька днів, місця у нас чудові, може вам сподобається. Знайшлись ще люди, які мріяли жити в власній оселі, а не в бетонній коробці з чотирма стінами, пити чисту воду та гуляти по своєму саду. Ось так через рік тут вже стало 5 “минуломіських ” сімей. А загалом за останні два роки в село Салинці Немирівського р-ну переїхало жити 12 сімей. Більшість має вищу освіту та значний досвід роботи за фахом, деякі володіють декількома спеціальностями. Словом люди приїхали не спиватися, а облаштовувати своє життя своїми руками. На даний час загальна кількість нових жителів складає 32 чоловіки, з них: дорослих – 21 та 11 дітей. І ще є бажаючі! А за минулий рiк в с. Салинці народилось 3 дитини.
Більшість жінок – домогосподарки, чоловіки працюють: будівельники, ветеринар, програміст, адвокат, редактор, ведучий семінарів, менеджер товарів. До речі, більшість цих робіт виконуються “по інтернету”. Маючи комп’ютер, телефон та звісно певні уміння – можна заробляти знаходячись вдома. А ще є хобі: у когось це бджоли, у когось виготовлення різноманітних дрібниць та прикрас, що приносить також свій вклад до сімейного бюджету. Труднощі звичайно є, але радісно що люди їх таки вирішують.
На екранах телевізорів ми чуємо слова, що добробут країни залежить від ВВП та інших економічних показників. Ще добробут жителів залежить від влади, світового банку та інших інститутів. Це так. Але передусім держава складається з сімей. Якщо кожна сім’я візьме на себе відповідальність за власне майбутнє, а не буде чекати що хтось інший зробить щось за них - тато/мати/влада … (потрібне вставити), а своїми власними руками створить достойні життєві умови для своєї родини – то стане на ноги і наша Вкраїна вцілому. Зроби щасливим свого чоловіка/жінку, вирости в добробуті фізичному та духовному своїх дітей, подбай про батьків – ось та головна задача, яку повинна виконати кожна людина в своєму житті. Наше життя залежить передусім від нас самих. Отож побажаймо один одному розуму, натхнення та радостей життя, і нехай все у нас буде добре!
Святослав Стеценко 
Автор
Тема: Помещик Святослав (Yatan) (Прочитано 21812 раз)